Плагіат чи сучасна творчість?

_20200424-185015_1

Фотографію викладача Київської Школи Фотографії скопіював художник, а Галерея продала картину за $14 000… ​

Нещодавно викладач Київської Школи Фотографії, відомий український фотограф Дмитро Богачук (Dimitri Bogachuk) помітив разючу подібність між своєю фотороботою і картиною китайського художника Чжунвень Юй (Zhongwen Yu). Фотографію Дмитро Богачук зробив у своєму рідному місті Вишневе, Київської області. Картина, написана маслом, - один в один повторює всі елементи і штрихи роботи фотографа, але доповнена зображенням дівчинки в китайському стилі і мильних бульбашок. Отримавши на електронну пошту розсилку від однієї з Арт-галерей, Дмитро дізнався, що картина китайського художника неодноразово була представлена на художніх виставках по всьому світу, а також була продана за $ 14 000 в Швейцарії. Звичайно ж, дозволу у автора на використання фотографії художник не питав. Примітно, що серед картин Чжунвень Юй простежується також аналогія з роботами інших українських фотохудожників. 

Фото: Дмитро Богачук / Картина: Чжунвень Юй

Що це - плагіат, копія, апропріація чи наслідування? Коли мова йде про творчість, чи має право хтось на використання витворів мистецтва інших авторів, переосмислення чужого досвіду і стороннього бачення?  

Авторське право в мистецтві – тема надзвичайно складна і тонка. Запозичення (привласнення, апропріація) вже давно є звичним інструментом творчості, і навіть Пікассо нібито заявляв, що «хороші художники копіюють, а геніальні – крадуть». Але якщо Рафаель, Тіціан або Рубенс запозичили лише деякі ідеї або елементи чужих творів, то модерністи вивели апропріації на новий рівень - фактичне використання чужих об'єктів авторського права (або їх копій) у своїх творах. Так, одні витвори мистецтва стали елементами інших, інструментом вираження нових ідей, смислів або інтерпретацій. 

Стрімкий розвиток сучасна апропріація отримала на початку ХХ століття: Пікассо використовував газети як елементи своїх композицій, а французький художник Марсель Дюшан просто підписав пісуар і виставив його як об'єкт мистецтва. Такі події у візуальному світі призвели до того, що виникли нові напрямки в мистецтві, арт-рухи на хвилі апропріації, цілі школи «запозичення». Цікаво, що тривалий час присвоювалися в основному саме індустріальні утилітарні об'єкти, які були показані публіці «по-новому»: шматки тканин, елементи меблів, техніки тощо. Але з часом апетити творців нового покоління поширилися і на об'єкти мистецтва. На початку 80-х років минулого століття окремою темою в мистецтві стала апропріація в формі відвертого копіювання картин, рекламних зображень, створення колажів з чужих арт-об'єктів, фотографування чужих фоторобіт та інших видів «переробки» чужої творчості. До речі, в більш вузькому значенні термін «апропріація» застосовується саме по відношенню до таких робіт, а представників напрямку так і називають - художник-апропріатор (appropriation artist). 

Чим апропріація відрізняється від плагіату?

Плагіат - це опублікування всього або частини чужого твору під своїм ім'ям.

Апропріація - це не просто запозичення чужого твору (або його частини), а вираження за допомогою нього нового сенсу, концепції, ідеї. Звичайно, за таких умов суперечки неминучі, оскільки наявність або відсутність у творі будь-якої певної ідеї - питання неоднозначне саме по собі.

Судові суперечки між фотографами і художниками в історії.

✒ У 1995 році відомий фотограф Хельмут Ньютон (Helmut Newton) звернувся до суду з приводу картини сучасного російського художника Георгія Пузенкова (George Pusenkoff), звинувативши останнього у запозиченні його сюжету. Пузенков запозичив у великого фотографа Ньютона сюжет для своєї картини «Power of Blue», використавши силует оголеної дівчини, який позою і навіть відблисками і тінями повторює модель з фотороботи Хельмута Ньютона «Miss Livingston». Пузенков у Вищому суді Гамбурга виграв цей процес, який увійшов в історію авторського права як перший судовий процес, пов'язаний з проблемою авторського права і права художника-постмодерніста на художню апропріацію.

Фото: Хельмут Ньютон / Картина: Георгій Пузенков

У картині Пузенкова плагіат, звичайно, не надто явний: грубий і непривабливий (на відміну від оригіналу) силует дівчини зображений чорним на синьому тлі, а інтимну частину тіла закриває жовтий квадрат. Саме ця картина була виставлена на Венеціанському бієнале і попалася на очі метру фотографії. Ньютон обурився, вважаючи, що перед ним - справа рук злісного плагіатора. Пузенков, у свою чергу, зауважив, що відкрите запозичення лестить автору оригіналу, оскільки це - вірна ознака визнання художнього авторитету міжнародного значення. Однак фотограф недвозначно натякнув адвокатам Пузенкова, що апропріювати можна все, але за умови відповідних відрахувань автору. На першому етапі судового розгляду, що відбувся миттєво, суд в Гамбурзі задовольнив позов Ньютона, заборонивши Пузенкову виставляти картину і поширювати її репродукції. Пузенков продав картину за вкрай високу ціну – 16 000 DM. Водночас із цим , художник подав до суду апеляцію і виграв цей процес у Ньютона. Усі санкції з художника були зняті, а Ньютон був змушений оплатити всі судові витрати і послуги адвокатів.

Пузенков апелював до того, що картина, об'єкт, зроблений руками, - це зовсім інша область сприйняття, ніж фотографія. «Це апропріація, але коли в художньому творі використовується запозичення, то воно застосовується як камінь, як інструмент, потрібний для будівництва, а будівля виходить зовсім інша. У творі можуть бути, крім цього, будь-які інші елементи», - така позиція художника.

До речі, Хельмут Ньютон - не єдиний фотограф, у кого запозичив Георгій Пузенков. А першим у списку творчих донорів для сучасного художника був навіть Леонардо да Вінчі. Однак, його «Мона Ліза» дісталася Пузенкову не з перших рук - до нього з образом знаменитої флорентійки попрацював Марсель Дюшан, та й не він один, що, ймовірно, і допомогло художнику-апропріатору виграти гамбурзький процес.

Картина: Георгій Пузенков

​✒ У 1997 році фотограф Саллі Манн (Sally Mann) звинуватила режисера Джеймса Кемерона (James Cameron) в тому, що він вкрав її фотографію. Плагіат виявився серед олівцевих начерків, якими Джек Доусон, головний герой «Титаніка», хвалився перед своєю новою коханою Роуз, - один з малюнків був скопійований з фотографії Манн «Rodney Plogger at 6:01». Мистецький хист Доусона фанати фільму відзначили відразу, і Кемерон після виходу фільму зізнавався, що сам малював ескізи. Як з'ясувалося, не малював, а змальовував. Манн подала на Кемерона до суду, - продюсери фільму, злякавшись судового процесу напередодні «Оскара», до слухань вирішили не доводити і виплатили фотографу грошову компенсацію. Сам Кемерон своєї провини так і не визнав і продовжував стверджувати, що всі малюнки намалював і придумав сам.

Фото: Саллі Манн / Малюнок: Джеймс Кемерон

✒ У квітні 2013 року популярний фотограф Альберт Уотсон (Albert M. Watson) подав позов на відомого художника Девіда Датуна (David Datuna) за порушення авторських прав і використання без дозволу фотопортрета засновника Apple - Стіва Джобса.

Так почалася арт-війна фотографа і художника. У позові, поданому до федерального суду Манхеттена, фотограф Альберт Уотсон заявляє, що Датуна відтворив авторський фотопортрет Стіва Джобса з менших за розміром фотопортретів Айн Ренд (американська письменниця і філософ). По суті справи, Датуна використовував роботу Уотсона в своїй інсталяції під назвою «Стів Джобс-Айн Ренд», яка в 2011 році була продана в Майямі за $ 210 000. Уотсон заявив, що не давав дозволу Девіду Датуна на використання зображення Джобса і вимагає компенсації .

Девід Датуна в свою чергу заявив, що концепція створеного ним твору не у візуальному сприйнятті «портрета», а в погляді на нього через його фірмовий стиль - оптичні лінзи. Інсталяція «Стів Джобс-Айн Ренд» зібрана в колаж з маленьких фотографій Айн Ренд, які проглядаються через лінзи, а потім відбиваються назад до глядача для повторного розгляду. Така інтерпретація, за словами автора, дає можливість побачити щось більше, що є за межами конкретного зображення. У той же час Датуна заявив, що з великою повагою ставиться до творчості Альберта Уотсона і його авторських прав.

Фото: Альберт Уотсон / Інсталяція: Девід Датуна

​✒ Серед цікавих мистецьких суперечок - запозичення одразу серії фотографій Патрика Каріу (Patrick Cariou) відомим майстром апроприації Річардом Прінсом (Richard Prince). У 2000 році Каріу опублікував серію фоторобіт під назвою «Yes Rasta», на яких були зображені растафаріанці Ямайки. У 2007 році Річард Прінс створив серію картин та колажів на базі цих фотографій і виставив їх на загальний огляд за посередництва Gagosian Gallery. У 2008 році Каріу подав на Прінса і Gagosian Gallery до суду (США) і ... виграв: у 2011 році суд постановив, що роботи Прінса не підпадають під принцип «сумлінного використання» і мають бути передані (крім проданих) в розпорядження Каріу. Причому фотограф отримав право ці роботи продати, знищити або розпорядитися ними на власний розсуд.

Позиція Патрика Каріу базувалася на тому, що подібне використання фотографій не є критикою, пародією, новиною, дослідженням, навчальним матеріалом - тобто не підпадає під визначення «сумлінне використання» . А художник-апропріатор не зміг довести, що роботи були достатнім чином перетворені, щоб нести новий сенс, і сформулювати ідею, яку він хотів передати. Важливу роль зіграли слова самого Прінса, який заявив, що «ніякої ідеї, взагалі-то, і не було».

Але усе змінила апеляція: в 2013 році суд вирішив, що не автор нового твору повинен доводити наявність ідеї в творі, - ідея повинна бути очевидною для розумного глядача. І таку ідею суд побачив, підкресливши першочерговість такого елемента «сумлінного використання», як перетворення твору у щось нове. Таким чином, після чотирьох років судових війн суперечка «фотографа з художником» призвела до визнання більшості робіт Прінса такими, що не порушують авторські права, оскільки вони «досить перетворені» і висловлюють нову естетику. У 2014 році було оголошено, що сторони уклали угоду. Для всіх інших ця справа означала також і те, що навіть якщо сам художник не бачить або не може висловити словами ідею свого твору, суд може визначити її наявність самостійно.

Фото: Патрік Каріу / Колаж: Річард Прінс
Фото: Патрік Каріу / Колаж: Річард Прінс

​✒ У січні 2015 року бельгійський суд визнав винним у плагіаті одного з найвідоміших сучасних художників Європи - Люка Тюйманса (Luc Tuymans). На думку суду, художник порушив авторські права, скопіювавши в своїй картині «Бельгійський політик» (2011) фотографію лідера партії правих LDD Жан-Марі Дедекера, зроблену Катрейн ван Гіл (Katrijn Van Giel). Картина Тюйманса зі всією очевидністю заснована на фотопортреті автора ван Гіл: точно так само різко кадроване обличчя, має такий самий формат і такий самий фокус на вкритому потом лобі Дедекера. І тим не менш, мова йде про явне перенесення зображення з одного типу носія на інший. Це рішення стало черговим нагадуванням: незважаючи на всі старання і детальні юридичні визначення, відрізнити плагіат від апропріації не так вже й просто.

Фото: Катрейн ван Гіл / Картина: Люк Тюйманс

​✒ У березні 2017 французький суд виніс обвинувачувальний вердикт за позовом «Боре проти Кунса». Один з найдорожчих художників сучасності Джеф Кунс (Jeff Koons) виплатив € 46 000 спадкоємцям фотографа Жана-Франсуа Боре (Jean-Francois Bauret), у якого Кунс, як довів суд, без узгодження взяв ідею для своєї скульптури «Оголені». Скульптуру з голими дітьми Кунс створив у 1988 році, а фотографія Боре була опублікована в 1975 році. Скульптура «Оголені» була частиною відомої серії «Банальність». Суд також підтвердив порушення авторських прав і вину Jeff Koons LLC і Центру Помпіду, де проходила ретроспектива художника у Франції, і зобов'язала їх виплатити € 20 000 компенсації і додатково € 4000 за розміщення зображення на сайті художника.

Фото: Жан-Франсуа Боре / Скульптура: Джеф Кунс

✒ Примітно, що в листопаді 2018 року закінчився чотирирічний судовий процес між креативним директором компанії Naf-Naf Франком Давидовичем (Franck Davidovic) і художником Джефом Кунсом. Справа йшла за позовом про порушення авторських прав. За словами Давидовича, Кунс скопіював ідею рекламної кампанії марки Naf-Naf 1985 під назвою «Fait d'Hiver» для створення своєї скульптури з такою ж самою назвою «Fait d'Hiver» (1988) з серії «Банальність». Кунс по цій справі був повністю визнаний винним. Суд зобов'язав художника, його компанію і музей Помпіду, який виставив скульптуру в 2014 році, виплатити Давидовичу в цілому € 135 000 в якості компенсації. Крім цього, компанія Jeff Koons LLC була оштрафована на € 11 000 за відтворення свині на офіційному веб-сайті, а видавництво Flammarion оштрафовано на € 2000 за продаж книги, на сторінках якої була надрукована фотографія скульптури. Прохання позивача конфіскувати скульптуру суд відхилив.

Рекламний постер компанії Naf-Naf / Скульптура: Джеф Кунс

​✒ У 2019 році Федеральний суд Нью-Йорка виніс рішення на користь Фонду Уорхола, ухваливши, що серія портретів знаменитого американського музиканта Прінса, створених Енді Уорхолом (Andy Warhol) у 1984 році, не порушує авторських прав фотографа Лінн Голдсміт (Lynn Goldsmith), яка ініціювала позов у 2017 році. Суд постановив, що роботи Уорхола підпадають під доктрину «сумлінного використання», оскільки вони «перетворюють» вихідну фотографію Голдсміт, зроблену в 1981 році, і «привносять щось нове у світ мистецтва». У своєму позові Голдсміт стверджувала, що робота Уорхола є апроприацією її фотографії 1981 року, яку вона надала в якості вихідного матеріалу з одноразовою ліцензією для ілюстрації в Vanity Fair. На додаток до роботи на основі фотографії для Vanity Fair Уорхол створив ще 15 портретів Прінса, 12 з яких були продані, а чотири знаходяться в Музеї Енді Уорхола в Піттсбурзі. Фотограф стверджує, що створення Уорхолом 15 інших версій портрета Прінса, а також авторизація фондом усіх 16 робіт художника порушують закон про авторське право, що надає виняткові права на відтворення, експонування та поширення робіт, заснованих на фотографії. На думку Голдсміт, рішення на користь фонду зруйнує ринки ліцензування комерційних фотографів і «дасть зелене світло художникам-апропріаторам».

Фото: Лінн Голдсміт / Картина: Енді Уорхол

  Як показує історія, скандали і суди у світі мистецтва - звична справа. Дуже часто суперечки вирішуються поза судом, а популярність і ціни художників злітають до небес.

Одразу варто зазначити, що законодавство України не знає поняття апропріації. Запозичення твору (його частини) без згоди автора і без виплати йому винагороди в Україні можливо у виняткових випадках, зазначених у Законі «Про авторське право і суміжні права», але чогось схожого на апропріацію там немає. Найбільш близьким випадком можна назвати похідний твір - той, який є творчою переробкою іншого існуючого твору. Однак творча переробка без згоди автора в Україні теж не передбачена, навіть якщо «перероблений» твір матиме найгеніальніший новий зміст. З усього цього варто зробити висновок: в Україні будь-який художник-апропріатор, що запозичив твір без дозволу, заслужено ризикує накликати на себе праведний гнів його авторів, у тому числі у вигляді судових позовів. 

У європейській та американській практиці сучасна концепція «сумлінного використання» (fair use) і схожі за змістом виключення в авторському праві нерідко дозволяють без дозволу запозичувати чужу творчість для створення твору з новою ідеєю, значенням або змістом. Основний критерій в США - чи є робота похідною (derivative) або перетвореною (transformative). У першому випадку є всі шанси, що твір буде визнано плагіатом, а у другому - апропріацією. Однак, визначити достатність перетворення, наявність або відсутність нового змісту складно. Тому в цій сфері продовжують спалахувати запеклі суперечки, які нерідко переходять у правову площину. 

Практика апропріації сама по собі пронизана протиріччями. Незалежно від того, як ми до неї ставимось, апропріація, як форма мистецтва, має право на існування. Творчість неможливо помістити в рамки. Мистецтво призначене для того, щоб допомагати нам краще зрозуміти світ, і іноді це відбувається у найнесподіваніший спосіб. 

Але важко уявити собі фотографа, задоволеного демонстрацією його сплюндрованої (переробленої) фотографії навіть, якщо вона виставлена в галереї Нью-Йорка або Лондона (без згадки його імені). Ще важче уявити батьків, які радіють тому, що без їхнього відома якийсь творчий геній виставив на загальний огляд фотографію їх дитини, надавши їй несподіваний новий сенс. Навряд чи батьки зрадіють навіть тому, що мистецтво отримало за рахунок цього оновлену естетику. А якщо ще згадати про те, що на апропріації деякі заробляють величезні гроші, то хочеться запитати: невже складно просто запитати у автора дозволу? 

Навчайтесь в Київській Школі Фотографії у найкращих фотографів України!

Авторські курси Дмитра Богачука:

Композиція I курс • Онлайн

Композиція IІ курс • Онлайн

Колорістика • Онлайн

100 прийомів арт-фотографії • Онлайн

Мобилография. Как делать крутые фото на смартфон: ...
Lightroom. Ретушь портрета

Читайте также: